Автореферати дисертацій та дисертації

Материнство як соціальна практика: структурно-діяльнісний підхід

Стрельник, О.О.

У дисертації представлено авторську соціологічну концепцію, що пояснює соціальні практики материнства, та результати емпіричної апробації концепції на прикладі сучасного українського суспільства. Запропонована концепція вирішує наукову проблему, що полягає в гносеологічній суперечності між наявними теоретичними підходами, які фрагментовано відображають материнство, не враховують системний характер сучасних практик материнства та відповідних соціальних проблем. Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в роботі вперше у соціології розроблено цілісну концепцію материнства, та на її основі здійснено аналіз практик материнства, механізмів їх структурування та змін в сучасному українському суспільстві. Найбільш вагомими результатами роботи є наступні: 1) розроблено понятійний апарат досліджень материнства як соціальної практики, представлений концептами материнства, турботи (піклування) про дитину, ресурсів піклування про дітей, структур та структурування материнських практик; 2) сформульовано концептуальне положення про багаторівневий характер структурування практик материнства на різних рівнях суспільства та у різних його полях, що дозволяє подолати суперечності між макро-та мікро підходами до концептуалізації материнства. Виділено макро-, мезо- та мікрорівні структурування практик материнства. На основі об’єднувальних підходів до аналізу ґендерних відносин, аналітично виділено поля структурування практик материнства, представлені державною політикою, економікою (ринком праці), сім’єю та культурою; 3) здійснено комплексний аналіз макрорівня структурування практик материнства в сучасному українському суспільстві, тобто умов макросоціального характеру, представлених зв’язками між політикою, економікою, сім’єю та культурою, що створюють систему можливостей та обмежень цих практик; 4) продемонстровано пізнавальні можливості структурно-діяльнісної концепції для вивчення повсякденного розгортання практик материнства та мікрорівня їх структурування в сучасному українському суспільстві на прикладі матерів, які поєднують оплачувану працю та піклування про дитину. Виявлено основні осі такого структурування, пов’язані з позицією матері на ринку праці, доступом до ресурсів піклування про дітей, складом сім’ї, ґендерним розподілом праці у сім’ї, материнськими стратегіями, а також із часом та простором; 5) сформульовано концептуальне положення про дуальну роль аґентів та структур в змінах практик материнства. Цей зв'язок конкретизовано у типології практик піклування про дітей як таких, що відтворюють ґендерну систему, в межах якої переважно (або виключно) жінки є відповідальними та турботу про дітей, або трансформують цю систему. На основі критерію ґендерного розподілу такої відповідальності, виділено моделі «ексклюзивного материнства» та «розділеного батьківства», що диференційовані за низкою структурних, культурних та діяльнісних характеристик. Дисертаційні положення використані: 1) в розробці «Програми з реалізації молодіжної політики, підтримки сім’ї, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на 2015-2019 роки в Полтавській області»; 2) у соціальному проекті «Пазл життя»: відповідальне бáтьківство» у Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка спільно з Посольством Швеції в Україні (Полтава, грудень 2013 р.) та інших соціальних проектах. Результати дисертаційного дослідження було також популяризовано у низці авторських (науково-популярних) публікацій, програм та інтерв’ю для всеукраїнських та регіональних медій та використано в розробці магістерської програми з ґендерних студій факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Відповідно до мети та завдань дослідження одержано наступні результати. Систематизовано концептуальні підходи до вивчення материнства: виокремлено функціонально-рольовий, інституційний, соціально-конструктивістській та феміністський підходи до концептуалізації материнства. Розкрито пізнавальні можливості та обмеження означених підходів, доведено, що використання окремих із них може призвести до фрагментованості знання про материнство. Обґрунтувано концептуальні положення структурно-діяльнісного підходу в дослідженні материнства, що дозволяють подолати суперечності між макро- та мікропідходами, між структурою та дією, між статикою та динамікою у концептуалізації материнства. Положення про діяльнісний характер материнства дозволило уточнити концепт материнства як соціальної практики. Положення про багаторівневий характер структурування практик дозволило подолати суперечності між макро-та мікрорівнями аналізу. Положення про дуальність структури як взаємозалежності структури та дії дозволило подолати суперечності між індивідом та суспільством у концептуалізації материнства. Положення про динамічний характер материнства та дуальну роль агентів та структур в змінах практик материнства дозволило подолати суперечності між статикою та динамікою в концептуалізації материнства. Означені положення доповнено положенням про ґендерований характер інституту та практик батьківства, що дозволяє врахувати виміри нерівності у концептуалізації материнства. На основі означених концептуальних положень було сформульовано базові концепти материнства як рольової практики, структур, ресурсів та структурування материнства, а також встановлено зв’язки між різними рівнями та полями структурування практик материнства. Розкрито глибинні соціально-історичні, соціально-демографічні та соціокультурні чинники сучасного стану материнства та практик піклування про дітей, спричинені процесами модернізації суспільства та «другим демографічним переходом». Важливість соціально-історичного та соціально-демографічного екскурсу для дослідження сучасних материнських практик пов’язана не тільки з актуалізацією соціокультурного та історичного характеру материнства, але й також з завданням виявлення суперечностей державної політики підтримки сім’ї та материнства в сучасному українському суспільстві. Здійснено комплексний аналіз макрорівня структурування практик материнства в сучасному українському суспільстві, тобто умов макросоціального характеру, представлених зв’язками між політикою, економікою, сім’єю та культурою, що створюють структуру (систему можливостей та обмежень) практик материнства. На основі положення про ґендерований характер практик материнства, доведено, що ці макроструктурні умови в сучасному українському суспільстві створюють ґендерний порядок (систему), тобто модель соціальних відносин, у межах якої за жінками закріплюється відповідальність за сферу приватного та турботу про дітей. У полі державної політики ця система підтримується суперечливими законодавчими нормами та інструментами, що відтворюють відповідальність жінок за сферу приватного (поряд із нормами забезпечення ґендерної рівності); неотрадиціоналістичною державною риторикою з апеляцією до «традиційних цінностей», універсалізацією моделі сім’ї та батьківства, що суперечить соціально-демографічним та соціокультурним процесами деінституціалізації сімейних відносин та батьківства, активному залученню жінок до сфери зайнятості, процесам індивідуалізації, потребам досягнення ґендерної рівності. Обгрунтовано, що ринок праці та сім’я як інституційні середовища практик материнства, перебуваючи у дуальній залежності, слугують закріпленню наявного ґендерного порядку: відповідальність жінок за репродуктивну працю обмежує їх шанси на ринку оплачуваної праці (через дискримінацію та концентрацію у низькооплачуваних галузях економіки), а обмежені шанси на ринку праці сприяють закріпленню жіночої відповідальності за сферу приватного. Державна політика сприяє відтворенню наявного ґендерного порядку: система тривалих неоплачуваих батьківських (а де-факто материнських) відпусток, нерівність у доступі до державних послуг догляду за дітьми слугують закріпленню за жінками функцій піклування про дітей. Соціокультурні уявлення про ґендерні ролі та турботу про дітей є вагомим механізмом структурування материнства. Соціокультурні смисли батьківства, а саме його ціннісні, нормативні та ідеальні виміри, є ґендерованими. Уявлення про «природні жіночі ролі», а надто в їх зв’язку з материнством виступають засобом легітимації ґендерної нерівності. Продемонстровано пізнавальні можливості концепції для виявлення мікрорівня структурування практик материнства на прикладі поєднання матерями оплачуваної праці та турботи про дитину в сучасному українському суспільстві. Результати емпіричного дослідження дозволили виявити основні умови структурування практик материнства. На індивідуальному рівні умовою структурування є життєві стратегії матерів, пов’язані зі співвідношенням оплачуваної та репродуктивної праці, що, у свою чергу, структуровані освітою та позицією на ринку праці. Позиція матері на ринку праці, пов’язана зокрема з зайнятістю в державному та приватному секторі зайнятості, а також з доступністю ресурсів робочого місця, що дозволяють поєднувати оплачувану працю та повсякденну турботу про дитину, є другою умовою структурування практик материнства. Третьою умовою структурування практик материнства є доступ до інституційних ресурсів, зокрема, до державних послуг догляду за дітьми як одного із найважливіших ресурсів поєднання оплачуваної праці та материнства. Четвертою умовою структурування є доступ до неінституційних (зокрема сімейних) ресурсів, що у свою чергу структурований складом сім’ї та ґендерним розподілом праці в повсякденних практиках піклування. Нарешті, це час та фізичний простір, що виступають як найважливіші структури практик материнства. Продемонстровано пізнавальні можливості концепції для виявлення механізмів змін практик материнства на основі положення про дуальний зв'язок агентів та структур. Цей зв'язок конкретизовано у типології практик піклування про дітей на основі критерію зв’язку цих практик зі структурами, у межах яких вони виникли. Виділено практики, що відтворюють систему ґендерних відносин, у межах якої жінки є відповідальними за турботу про дітей, або трансформують цю систему. Здійснено типологію моделей батьківства на основі критерію ґендерного розподілу відповідальності за піклування про дітей. Відповідні моделі диференційовано за низкою структурних, культурних та діяльнісних характеристик, а саме: за типом ґендерної культури та соціокультурними ідеалами материнства, за спрямуванням державних інструментів підтримки батьківства, за панівними типами ґендерних контрактів та материнських стратегій, а також за розподілом повсякденних функцій піклування про дітей. Відповідно, модель «ексклюзивного материнства» передбачає переважно (або виключно) материнську відповідальність за турботу про дітей, модель «розділеного батьківства» ‒ розподілення функцій піклування між матір’ю та батьком, між державою, ринком та сім’єю.

Українська

2017

материнство

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Стрельник О.О. Материнство як соціальна практика: структурно-діяльнісна концепція : дис. ... д-ра соціол. наук : 22.00.04 / Стрельник Олена Олександрівна. – К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2017. – 459 с.

316.356.2: 347.156